6 історій про молодь, які можуть надихнути розпочати власну справу

Дмитро Фішерюк, який спочатку просто любив гори...

Дмитро Фішерюк вже багато років самостійно ходить у походи в гори, фіксуючи красу Карпат на фото й відео, якими відтак ділиться з читачами свого особистого блогу. І тільки влітку цього року він нарешті наважився на важливе рішення: тепер не лише демонструватиме магію Карпат у зазнімкованому вигляді, але й допомагатиме іншим відчути магію гір на самісіньких вершинах. Так почалася історія Дмитра Фішерюка вже як гірського гіда.

«До цього літа я ходив у гори завжди сам, і, як правило, з ночівлею в наметі: світанок і захід сонця – для мене найкоштовніший подарунок гір. У походах знімав Карпати для свого блогу, і багато від кого чув, мовляв, давай уже, починай показувати людям красу гір не лише на фотках та на відео, а по-справжньому, вживу. Я думав над цим постійно, і ось цього літа почав водити в гори організовані групи туристів. І, знаєте, навіть за цей нетривалий час неодноразово від багатьох чув: Діма, ти стільки щастя нам приніс, стільки прекрасного показав! Тож я дуже задоволений, що наважився взятися за цю справу», – розповідає Дмитро Фішерюк.  

  Фото: з колекції Дмитра Фішерюка

З екскурсійними групами Дмитро виходить у гори винятково з одноденними походами. Сам же, як і раніше, намагається знаходити час і на самостійні прогулянки гірськими стежками з наметом, щоб «вполювати» улюблені світанки і заходи сонця, адже блог про мандрівки сам себе не напише ☺. 

Найбільшою популярністю у туристів, розповідає гід, користуються Свидовець, Говерла, Петрос, Кукольський хребет. За час роботи Дмитро встиг провести гірськими маршрутами людей із різних міст і навіть з-за кордону. Каже, що за час роботи переконався, що всі люди, які йдуть «на побачення» з горами – найкращі люди у світі: «Мені пощастило зустрічати в горах лише хороших людей – відкритих, щирих, які по-справжньому гори люблять, цінують і бережуть». 

Аби показати своїм туристам гори у їх первозданній красі, намагається, коли є нагода, обирати малоходжені, автентичні й малолюдні маршрути: так, аби виходиш на вершину – і можеш поринути у споглядання запаморочливих краєвидів без того, щоб виглядати з-за спин ще десятків туристів, як це трапляється, до прикладу, на Говерлі.

  Фото: з колекції Дмитра Фішерюка

На запитання, за що його можна назвати класним гідом, Дмитро спокійно й гідно відповідає: про те, чи хороший він гід, чи поганий, можуть говорити хіба що люди, які виходили з ним на маршрути. Утім, поганих відгуків, посміхається, на щастя, чути не доводилося.

«Певно, що є і більш підготовлені, більш обізнані й начитані провідники. Але про себе можу сказати, що я – та людина, яка вміє показати естетику Карпат з середини, очима місцевого жителя, який ввібрав у себе дух Карпат вже з народження. Багато хто з гідів, ведучи групи, просто виконують свою роботу. В основі ж моєї діяльності – любов до гір, якою я хочу і вмію ділитися з іншими», – розповідає Дмитро.

Перераховуючи особисті улюблені маршрути, Дмитро Фішерюк згадує гори Гутин Томнатик, Петрос, високогірне озеро Бребенескул, Кукольський хребет і Свидовецький масив. Саме туди він найчастіше навідується із наметом із соло-походами і намагається при нагоді показувати іншим. 

«Я хочу показати якомога більшій кількості людей, що наша країна неймовірна, з неймовірною природою, з горами і природою, нічим не гіршими від тих самих Альп. У на все є, на відстані витягнутої руки, лише треба ширше розплющити очі, зібрати наплічник і – піти», – ділиться своєю історією Дмитро Фішерюк.

  Фото: з колекції Дмитра Фішерюка

Мар'яна Кувік, як відстояти себе в б'юті-сфері

Про роботу у сфері індустрії краси Мар’яна Кувік мріяла відтоді, відколи себе пам’ятає. Але шлях до мрії виявився тривалим: тільки нещодавно, наважившись на втілення заповітного, дівчина опанувала бажану професію і нарешті робить перші кроки у світі б’юті-індустрії. Бо ж коли, як не зараз, давати своїм мріям життя, правда? 

Мар’яні Кувік – 26 років. Педагог за освітою, вона працює у місцевій школі в Лазещині вчителькою молодших класів. Все своє свідоме життя  дівчина хотіла працювати у сфері краси, однак далі мрій справа довгий час не рухалася. А початок великої війни у лютому 2022 року і взагалі притлумив будь-які бажання та мрії – тут би дати раду з тривогами, болем за країну, хвилюваннями щодо непевного майбутнього…

Здавалося, що війна – зовсім не той час, коли варто братися за щось нове й незвідане. Але Всесвіту краще знати, коли й що має статися в нашому житті. Так доля звела Мар’яну з професійною б’юті майстринею Настею, котра «ввела» дівчину у світ створення краси і розповіла про тонкощі професії.

Як кажуть мудрі, випадкових зустрічей не буває. Тож хіба можна було проігнорувати «сигнал» від світобудови, яка, познайомивши дівчат, наче натякала: не зволікай, сміливо йди за мрією! І Мар’яна відважилася: вступила на курси.

Дівчина розповідає: «2 місяці тому я пройшла курси з корекції і фарбування брів, ламінування брів, фарбування й ламінування вій. Найскладнішим в цей період для мене було те, що я мусила поєднувати вчителювання та навчання зовсім новій професії. Це ж і до уроків треба підготуватися, і учням приділити часу, аби зацікавити їх і якісно передати їм знання. І паралельно – знаходити час, щоби вчитися».

Фото роботи Мар'яни Кувік

Поміж роботою у школі та навчанням не можна було забувати і про родину: Мар’яна разом з чоловіком виховують двох маленьких діток. Саме родина і безумовна підтримка чоловіка були надійною опорою та захистом для дівчини у моменти сумнівів та важких викликів. Так, Мар’яна з прикрістю згадує, як їй довелося зіткнутися з нерозумінням окремих людей, що намагалися посіяти в ній зневіру, невпевненість і вагання. Але ж хіба можуть заздрісники чи скептики збити зі шляху сміливих та заповзятих?

«Не зважаючи ні на що, я навчилась поєднувати улюблені справи і роблю їх з легкістю. А зіткнувшись із хейтом від окремих людей, які пробували принизити моє бажання працювати у сфері краси, хочу побажати дівчатам і жінкам ніколи не здаватися і завжди втілювати мрії в реальність, навіть коли здається, що це не можливо. Адже якщо дійсно любити справу, то все обов’язково вдасться!» – каже Мар’яна Кувік.

Мар'яна Кочержук - історія створення продукції під власним брендом

Думаєте, мати власну справу, ще й працювати з закордонними партнерами, якщо тобі 21 рік і ти – з невеличкої гірської громади – неможливо? А от і помиляєтесь – відповість вам Мар’яна Кочержук, яка власним прикладом доводить: нема нічого неможливого для того, хто має мрію й мету і вкладається в них на всі 100%.

Мар’яна Кочержук – родом із Квасів, і в 21 рік вона є власницею бренду білизни ручної роботи під назвою Distance Lingerie. Загалом пошиттям дівчина займається близько трьох років: спершу шила для інших брендів, а 2 роки тому наважилася започаткувати й розвивати власну справу. 

«Я починала з того, що шила для інших компаній. Останні 2 роки працюю виключно на свій бренд. Зараз уже дивно згадувати, але коли я лише починала цим займатися, то і гадки не мала, що це стане невід’ємною частиною мене. Рішення про власний бренд прийшло само собою. В один момент я зрозуміла, що маю достатньо навичок для того, щоби починати власну справу і працювати на себе. Я усвідомлювала: чим швидше це зроблю, тим краще буде для мене», – розповідає Мар’яна Кочержук.

Фото: Мар'яна Кочержук

Так розпочалася її історія вже як власниці бренду білизни ручної роботи, який нині Мар’яна успіщно розвиває. У команді з дівчиною працює ще 2 кравчині, продукцію відшивають переважно на закордону аудиторія, насамперед – у Чехію. Білизну створюють, працюючи з мереживом, шовком, сіткою та бавовною.

Задачі у команді розділені: тоді як швачки працюють над виготовленням білизни, Мар’яна перейняла на себе менеджерські функції: шукає нові пропозиції для співпраці, займається створенням контенту та веденням сторінки бренду. Утім, коли є потреба, то й собі береться до шиття.

Дівчина каже: створюючи авторську брендову продукцію, вона хоче зламати стереотипи й показати якомога більшій кількості дівчат і жінок, що білизна може поєднувати в собі красу і зручність водночас. 

А ще – мріє про розширення бренду Distance Lingerie, щоб у майбутньому він мав власні філії у багатьох куточках світу, пропонуючи якісь, комфорт і красу покупцям у різних країнах.   

Женя Гашпарович, коли спорт це щось більше ніж робота чи хобі

Спорт у різних його проявах в житті 23-річної Євгенії Гашпарович був присутній змалечку: вже з трьох років дівчина каталася на лижах і ходила з батьком у походи в гори. «Батько завжди підтримував і донині підтримує всі мої ідеї та починання, завжди готовий вислухати і дати пораду. Багато в чому я завдячую саме йому», – каже Євгенія, яка ось уже 4 роки працює спортивною тренеркою з ТРХ і є розробницею авторської програми “ТРХ + Yoga”.

Тренування TRX – це сучасні високоефективні спортивні заняття на спеціальних петлях з вагою власного тіла. Із цим інвентарем Євгенія познайомилася у період, коли брала участь у змаганнях зі сноуборду. І саме цими тренуваннями дівчина допомагає іншим людям стати сильнішими, міцнішими, здоровішими і функціональнішими. 

Відповідаючи на питання, що привело її у професію, жінка каже: спорт для неї – більше, ніж хобі чи робота, це – спосіб і філософія її життя. Бо ж і спорт, і туризм супроводжують Євгенію із раннього дитинства. Згадує, як маленькою дівчинкою катаючись на лижах, міряла колись стати вмілою сноубордисткою. І з радістю розповідає, що цю мрію таки втілила. 

Фото: Женя Гашпарович

 «З 13 до 17 років я тренувалась та брала участь у змаганнях на спортивному сноуборді в дисциплінах слалом та слалом гігант. Після вступу в університет почала кар’єру інструкторки зі сноуборду на Драгобраті, пройшовши курси категорії С. У 2021 році пройшла інструкторські курси на Буковелі, завершивши їх з найкращими результатами. Працювала з дітками-початківцями в дитячо-юнацькій спортивній школі, інструкторкою у Bukovel Ski School та паралельно продовжувала працювати інструкторкою на Драгобраті. Після роботи щодня ходила на тренування старших спортсменів ДЮСШ по спортивній їзді. Мала честь тренуватись у тренера збірної України, тренера Центру олімпійської підготовки та старшого тренера ДЮСШ… Мрії збуваються, я можу це підтвердити неодноразово, але за кожною втіленою мрією стоїть велика робота та дисципліна», – розповідає Євгенія.

Одного разу в період підготовки до змагань зі сноубордингу тренер Євгенії використовував петлі ТРХ. Жінка каже, що саме тоді на собі відчула всю  ефективність та багатофунціональність цього методу тренувань. Тож після завершення змагальної кар’єри придбала ТРХ для особистого використання: тренувалася на петлях і навіть брала їх з собою в подорожі. Згодом Євгенія розробила авторську програму тренувань з ТРХ і проводила групові тренування в Івано-Франківську та індивідуальні заняття в Ясінях.  

«Нині я продовжую вдосконалювати програму та поповнюю свою знання, проходжу курси та проводжу тренування. В цій індустрії я 4-ий рік. Часто жартую, що моя робота – це розказувати людям, що їм робити, а вони мені за це ще й платять», – посміхається тренерка.

Фото: Женя Гашпарович

Сьогодні Євгенія Гашпарович – не лише спортивна інструкторка, розробниця авторської тренувальної програми, спортсменка та активна прихильниця здорового способу життя. Вона також – послідовниця рослинного харчування: «В моєму раціоні немає м’яса, алкоголю, риби, молока, яєць близько 5 років. Рослинне харчування в поєднанні зі спортивним способом життя – це для мене ключ до здоров’я, щастя та хорошого самопочуття. Саме воно стало запорукою двох успішних півмарафонських забігів. Важливою причиною переходу на рослинне харчування для мене було також етичне відношення до тварин».

А ще Євгенія – щаслива матуся маленького синочка Сема, який у свої 1,2 роки, так само, як і його мама, обожнює гори, подорожі та активне проведення часу. Євгенія згадує, що подорожувала із синочком у Польщу, Нідерланди та Іспанію ще коли йому було 5 місяців. А увесь літній сезон хлопчик із задоволенням йшов у походи в гори, будучи повноцінним маленьким членом туристичної групи. Щоправда, коли втомлювався – то супровід групи здійснював у мами в рюкзачку ☺.  

Фото: Женя Гашпарович

У походи зазвичай, каже жінка, вони йдуть всією родиною: вона, маленький Сем і батько хлопчика, коханий чоловік Євгенії, який є її мотивацією, опорою та підтримкою. Адже для подружжя є важливим показувати сину власним прикладом радість від руху, любов до справи, якою гориш, та повагу до навколишнього середовища.

«Завдяки сноубордингу, на тренувальних заняттях та під час гірських походів я знайшла багато однодумців та друзів. Рада, що можу стати сама тією частинкою, яка буде мотивувати інших ставати краще і турбуватись про своє здоров’я. Найважливішими складовими щастя для мене сьогодні є моя родина та особистісний розвиток у власній справі», – каже Євгенія Гашпарович.

Андріана Штефуряк, авторка успішного лайф-стайл блогу

Чи могла би припустити Андріана Штефуряк, навчаючись на економістку в  Буковинському державному фінансовому економічному університеті, що по завершенню навчання жодного дня не пропрацює за фахом? Але натомість – вестиме успішний блог і матиме понад 15,5 тисяч підписників в Інстаграмі? «Пощастило», – очікувано подумає частина з тих, хто прочитає її історію. «Займайтеся тим, що любите, вкладайте в це сили та енергію, відкривайтеся світу – і вам також обов’язково пощастить», – відповість на це скептикам Андріана.

Андріанна Штефуряк народилася і виросла в Лазещині, тут одружилася і народила двох діточок. Вона – авторка успішного лайф-стайл блогу. На його сторінках жінка ділиться з підписниками і підписницями світлинами на тлі гір, серед яких їй поталанило жити, простими і смачними рецептами, а також зазнімкованими митями з родиною й особистими рефлексіями. Утім, ще кілька років тому про блог узагалі не йшлося – Андріана працювала в онлайн-торгівлі і спілкувалася з підписниками хіба що на робочі теми.

«У мене диплом та вища освіта економіста, проте жодного дня я не працювала за фахом. Загалом, не бачу нічого гіршого, ніж проводити кожний новий день на роботі, яка не приносить ані задоволення, ані бажаних коштів. Тож 8 років поспіль я працювала виключно онлайн: продавала речі через інтернет. Це і приносило достойний дохід, і найголовніше – я могла завжди бути поруч зі своїм старшим синочком», – розповідає Андріана Штефуряк. 

Фото: Андріана Штефуряк

Саме під час ведення «робочої» сторінки, де вона викладала світлини товару, жінка почала вперше задумуватися над тим, щоби спробувати себе в особистому блогінгу. На цю думку наштовхнуло спостереження, який жвавий відгук викликає публікація на робочій сторінці епізодів з особистого життя, портретних світлин та авторських роздумів. Охоплення сторінки у відповідь на такі публікації зростало в рази – аудиторія зазвичай бажає контактувати, навіть і віртуально, з живою людиною, з якою може себе асоціаювати. 

Андріана каже: в глибині душі завжди хотіла вести особистий блог і наповнювати його власним контентом, а не лише займатися онлайн торгівлею. Однак стримували різні страхи, упередження, нерішучість. І тут мотивації додав чоловік: саме він переконав дружину, що час виходити у розмовні сторіс – аби познайомитися ближче з підписниками, налагодити ближчий контакт і нарешті заявити про себе як про справжню блогерку.

«У мене на той час вже була своя аудиторія, були дівчата й жінки, які постійно мене читали. Але пам’ятаю, як було страшно наважитися вперше вийти у розмовну сторіс. Мотиватором був чоловік, сказав, що так люди мені більше довірятимуть. Я довго відтягувала цей момент, але нарешті півтора роки тому наважилася. Це було дуже хвилююче, я записувала сторіс, напевно, десь разів 20. Але коли все ж її опублікувала, то побачила просто шалений зворотній зв’язок. І це дало зрозуміти, що я – на правильному шляху», – згадує Андріана.

Цього року Андріана Штефуряк вдруге стала мамою: у них із чоловіком народилася донечка. Оскільки ж контент її блогу переважно присвячений родині, дітям та сімейному затишку, то й основна його аудиторія – це переважно вагітні жінки та молоді матусі. Андріана каже: знайти у соціальній мережі «своїх» людей, напрацювати «свою» аудиторію – задача не з легких, адже конкуренція дуже висока. Але якщо ти справді любиш те, чим займаєшся, готова приділяти цьому час, вкладати кошти, працювати над собою і над тим, що ти транслюєш – довкола тебе рано чи пізно, але створиться спільнота, яка поділятиме твої ідеї та пріоритети, буде готова підтримати тебе словом і реакцією та залишиться з тобою.

Як каже народна мудрість: знайди собі роботу до душі, і ти жодного дня не будеш працювати. Це твердження на 100% спрацьовує якраз в історії Андріани: вона називає свій блог хобі, утім, в межах цього самого хобі вона вже мала співпрацю з цілою низкою брендів та виробників. Захоплення, яке ще й приносить дохід – поєднання, про яке мріяв би чи не кожний. Але тільки лише мріяти мало: треба ще й діяти, додати власні страхи, вчитися новому і крок за кроком йти до визначеної мети.  

«Мені подобається абсолютно все у моїй справі і я жодного разу не пошкодувала, що спробувала себе у цій сфері. У мене є свої плани, є чому вчитися, до чого рости і чого прагнути. Тож далі – більше», – каже Андріана Штефуряк.            

Софія Мінянчик - власна справа з вирощування зелені

Як поринути з головою у власну справу з вирощування зелені, пройти випробовування блекаутом разом зі своїми «підопічними» рослинками, а ще до цього – встигати вчитися та волонтерити на допомогу української армії – може розказати 16-річна ясінянка Софія Мінянчик. Дівчина разом зі своєю 14-річною сестрою Надійкою вже четвертий рік поспіль займаються вирощуванням зеленої цибулі з тим, аби постачати її у крамниці для подальшого продажу.

Вирощуванням зеленої цибулі Софія та Надія почали займатися восени 2022 року. Ідейним натхненником, який і запропонував дівчаткам спробувати свої сили у цьому напрямку, став їхній батько. Аби заохотити доньок і додати їм сміливості, пообіцяв збудувати невеличке тепличне приміщення. І це спрацювало: за безумовної підтримки батьків, Софія й Надія вирушили назустріч власній мінісправі.

Для того, щоб зрозуміти тонкощі процесу вирощування зелені в тепличних умовах, дівчата почали вивчати фахову літературу та читати тематичні інтернет-форуми. Тим часом, поки тривало зведення приміщення для роботи, потрібно було паралельно придбати необхідне обладнання та приладдя для вирощування зелені і власне «сировину». Працювати вирішили із популярним сортом цибулі сорту Штутгард. І знову тут на допомогу прийшли батьки: незмінна та надійна підтримка для доньок.

Для організації процесу дівчатам знадобилося близько місяця, згадує Софія. Перший вихід цибулі потребував терплячості та зусиль: впродовж трьох тижнів дівчата доглядали за висіяною сіянкою, слідкували за освітленням та контролювали обігрів. Великим викликом у той період став запроваджений в Україні блекаут: після чергового масованого обстрілу росіянами стратегічних українських енергетичних об’єктів в Ясінях теж на тривалий час вимикали світло. Тож дівчатам доводилося самотужки виходити з ситуації, аби не загубити перший врожай.

Фото: Софія Мінянчик

І їхні зусилля не пішли намарне: десь за три тижні кропіткої роботи, при постійній підтримці батьків цибуля «вистрілила» зеленим «пір’ям», щедро винагородивши сестер за догляд. 

Софія розповідає: розраховували, що реалізовувати продукцію буде значно легше. Однак зацікавленість місцевого бізнесу до зеленої цибулі від сестер була низькою: у кав’ярнях потребували лише мікрогрін, а магазини вважали, що ціна на продукцію у дівчат – занадто висока. Втім знижувати вартість екоцибулі дівчата не могли, щоб робота не обернулася на збиток, пояснює Софія. Хоч кілька разів таки були вимушені віддати продукцію за заниженою ціною, щоб їхні зусилля не пропали задарма… 

Паралельно з розвитком власної справи сестри продовжують навчання у місцевій школі. Завдяки постійній підтримці батьків усе дається набагато легше, посміхається Софія. До всього, вона ще й активно долучена до волонтерства – із травня 2022 року дівчина є постійною учасницею ініціативи з приготування «Гуцульського борщу для ЗСУ», яка виготовляє суху борщову суміш для захисників на передовій. «Хочу допомагати нашим захисникам чим і як можу, наближати перемогу якнайшвидше і заохочую до цього інших», – каже Софія.

Чи займатимуться дівчата вирощуванням зелені й надалі і чи зроблять цю діяльність справою свого життя? Час покаже – відповідають сестри, головне, що невеличкий досвід, у разі чого, вже є. Планів багато, але найголовніший із них зараз – це виграти війну і встановити мир. Опісля – й інші плани можна буде втілювати в життя.

Дана публікація здійснюється за підтримки проєкту “Інституційний розвиток громадських організацій в громадах України”, що реалізується @Спілкою «Громадські ініціативи України» за сприяння Національного фонду підтримки демократії (NED)

#голос_молоді#обізнані#молодь_знає#молодь_мріє#молодь_діє#NED